Зовсім несподівана зустріч із учасником АТО відбулася  30 квітня у Військовій СЗОШ.  Про те, що Антон Конфеткін завітав до мами, дізналися зовсім випадково. Зразу ж у телефонній розмові домовилися про зустріч.

       Антон – звичайний хлопець.   Відразу після закінчення школи 19-літнім юнаком  пішов захищати Україну.  Служив  у 25-ій Дніпропетровській окремій повітряно-десантній бригаді, у 2 батальйоні шостої роти. У Луганському аеропорту  довгий час був в облозі ворога.

       Сьогоднішнє молоде покоління – гідне подвигів своїх батьків і дідів, адже з не меншою завзятістю захищає рідну Батьківщину.

      Ось перед нами – Герой: невисокий,  красивий, не по роках серйозний і замислений. Він - захисник нас з вами.  По-домашньому, сидячи, бесідував з учнями. Та стояти після таких  жахливих поранень, після кількох операцій, які йому зробили в Києві,  було важко. « Разом з моїми друзями-побратимами я вірив, що скоро переможемо ворога…, - розповідав схвильовано Антон, - Та трапилося непередбачуване. ..»

       У четвер, 7 серпня, вранці, перевозив важливий вантаж в районі Луганського аеропорту разом з іншими бійцями АТО. Антон був за кермом. Та раптом вантажівка потрапила під шалений обстріл бойовиків. Потрібно швидко сховатися, зберегти вантаж, такий важливий для сил оборони! Неподалік знаходилася споруда, до якої і побігли бійці. Антон розумів, що відповідає за життя товаришів, пропустив побратимів до схову, а сам сховатися не встиг – позаду нього, зовсім близько, розірвався снаряд…Боєць впав, стікаючи кров’ю. Рани виявилися дуже тяжкими. Та, не зважаючи на гострий біль, у голові промайнула радісна думка: «Я встиг врятувати побратимів!» - і втратив свідомість.

       Але Антон чудом вижив. Спочатку знаходився  у Харківському воєнному шпиталі. Його прооперували. Осколками були пробиті селезінка, нирки, кишечник, частину якого видалили. Потім  юнак  лікувався у Києві. Стан пораненого бійця був тяжким. Але до нього скрізь ставилися з великою увагою.  9 серпня у Київській лікарні його провідала мама, передавши скільки щирих побажань односельчан швидше одужувати, що в серці наче сонце зійшло. За нього піклуються… Він потрібен. І це додавало сил.

       Школярі дуже уважно слухали Антона. Перед ними – справжній герой, захисник сьогоднішнього мирного неба. Як хотілося б, щоб скоріше закінчилася оця гібридна війна і зник назавжди страх із сердець.

       З надією чекали від героя ствердної відповіді. Антон мовчав. Натомість розповідав про солдатські будні. Часто доводилося перебиватися з хліба на воду. Розповідав, чим воювали. Зброї не вистачало.  А ворог озброєний «до зубів». Розповідав, і у самого тремтів голос, а учні та вчителі плакали…

        Учениці 11 класу Базюкевич Юлія та Глущенко Катерина прочитали хвилюючий вірш, присвячений Антону, всім героям-захисникам мирного нашого неба.   

        Нехай ніхто не гине! Хай кінчається це прокляте кровопролиття!

Кожен вірив, що перемога буде за нами, бо незборимий український народ  бореться з ворогом за  свою рідну землю, рідну  Україну, яка ніколи не скориться ворогу, не стане рабинею, адже вона – незалежна, вільна і по духу, і по суті!

     Слава Україні! Слава її героям-захисникам!

                        Плахота Єлизавета, учениця Військової середньої загальноосвітньої школи, член літстудії «Віконечко» при Солонянському ЦДЮТ.