Хто не знає минулого, той не вартий майбутнього.

                                                                                                 Максим Рильський

         Не щодня відбуваються такі зустрічі. Ось і ця, незабутня, присвячена Дню Перемоги, відбулася 29 квітня у приміщенні спортивного залу Військової СЗОШ. Зустріч із дітьми війни, з колишніми дітьми - бранцями концентраційних таборів, з тими, хто народився у концентраційних таборах під час другої Світової війни…

         Приїхали автобусом. Разом з ними і учасники соціального проекту волонтерів НВК № 122 м. Дніпропетровська з виставою «Дитинство їх обпалене війною».

         Гостей зустріли школярі початкових класів. Урочисті вірші. Вручення квітів. Потім всі піднялися у приміщення спортивного залу, де їх з нетерпінням чекали вчителі та учні середніх і старших класів.

         Не вірилося, що цим літнім людям випала така страшна доля – бути бранцями концентраційних таборів. Тільки коли читаєш про ті події – моторош пробирає…А тут – живі свідки страшного геноциду.

         Заступник директора по виховній роботі Пшенічнікова  В.С.представила гостей, зауваживши, що те, що пережили ці герої, повинні знати всі ми, адже наша пам'ять – це ми самі. Пам’ятаючи – не допускаємо нових кровопролить.

         Юлія Базюкевич, учениця 11 класу, прочитала вірш  М. Джаліля  «Варварство»  про звірства фашистів у роки війни.

         Ціліна Лідія Константинівна поділилась спогадами про своє перебування у концентраційному таборі .  Їй було два роки, коли разом з родиною потрапила до нього. . «Родина вся загинула, а я чудом залишилася живою, - розповідала жінка.  Досі перед очима стоять печі, у яких палили людей, гори  дитячого  взуття, одяг…З дітей фашисти брали кров для своїх солдатів. Солодкого ніхто з дітей не бачив. Тому за цукерку простягали нелюдам ручку. Щоб взяли кров.…Це страшно…»

         Голова координаційної ради Дніпропетровського відділення української спілки в’язнів жертв нацизму  Василь Олександрович Третяков потрапив до Освенціуму в 1941 році. Відразу після закінчення школи. Згадував, як фашисти вранці зайшли в Дніпропетровськ, як мотоциклами гасали вулицями, як хапали мирних жителів – кого розстрілювали (якщо комуніст, активіст, чи комсомолець), кого відправляли до Німеччини…Дитяча пам'ять має фотографічний ефект – один раз побачив, і на все життя! «Стоять переді мною жахливі картини щоденних смертей у Освенціумі до цього часу, - говорить схвильовано Василь Олександрович.

         Хвилюючим був виступ учасників документального театру «Театр спогадів» по проекту «Місце зустрічі – діалог».  Вистава була присвячена академіку, видатному діячу України Маркіяну Дмитровичу Демидову, голові Спілки в’язнів жертв нацизму України, який під час ІІ Світової війни знаходився з дитячих літ у концтаборі «Саласпілс». І на екрані, і з вуст читців звучала тривожна історія дитини війни, що побувала в лещатах смерті.

         Наприкінці зустрічі учениця 7 класу  Сугак Тетяна прочитала вірш, слова якого запали кожному в серця:

"Кажуть, юність живе лиш майбутнім,

Кажуть, зрілість цінує лиш мить.

Тільки старість живе незабутнім,

 Тим, чого не вернуть, не спинить."

         А завідуюча Військовим клубом, талановита співачка Тетяна Іванівна Кужиль подарувала присутнім пісню «Степом, степом…».

         Квіти та слова поваги і вдячності учнів завершили цю надзвичайно цікаву і незабутню зустріч.

                                                                Глущенко Катерина, учениця 11 класу, член літстудії      

                                                               «Віконечко» при Солонянському ЦДЮТ