Лінійка-реквієм до річниці початку форсування Дніпра

в районі Військове – Вовніги в 1943 р.

         Мета: 

·        ушанувати пам'ять тих, хто загинув, звільняючи свою землю від ворога:

·        виховувати в учнів почуття патріотизму, любові і гордості за свій народ;

·        сприяти  пробудженню бажання вивчати  історією своєї країни,  берегти її традиції;

·        виховувати повагу до старшого покоління;

·        виховувати свідомого патріота, соціально активну особистість.

·        виховувати  особистість, яка готова на захист своєї країни, яка вболіває за її долю.

         Присутні: ветерани війни, учасник  форсування Дніпра, діти війни, учні, вчителі, жителі села.

       Ведучий 1.    Сьогодні незвичайний день  для нашого села. 26 вересня 1943 року  почалося звільнення села від німецько – фашистських загарбників. Цій даті приурочено нашу лінійку – реквієм. У нас присутні: учасник  форсування Дніпра Смірнова Галина Іванівна; дитина війни, свідок

подій осені 1943 року Говоруха Віра Кузьмівна; діти війни: Кравченко Тамара Іванівна, Глущенко Іван Олександрович, Глущенко Валентина Іванівна, Сухонос  Леонід Олексійович,  а також  автор і виконавець пісні про Військове  Кавун Анатолій Васильович.

       Ведучий 2.   22 червня 1941 року озвірілі німецькі дивізії, захвативши майже всю Європу,  вдерлися на  нашу землю, щоб забрати її  і навіки зробити наш народ  своїми рабами. Всі, хто  міг тримати зброю в руках, виступив на захист своєї країни, своєї  землі.

                                 Вставай, страна огромная,

                                 Вставай на смертный бой.

                                 С фашистской силой темною,

                                 С проклятою ордой.

     Ведучий 1. Слова цієї пісні піднімали народ на перемогу. Два роки точилися бої з ворогом. А потім наші війська перейшли в наступ. Саме у вересні  1943 року радянські війська підійшли до Дніпра. А на другому березі - озброєні до зубів  фашисти, які топчуть нашу землю! І там  наші люди, українці!  В той час   Гітлер заявив, що ніколи радянські війська не перейдуть Дніпро. Але як віддати свою землю ворогу?  І  було прийнято рішення: негайно  звільняти   правобережну Україну  від озвірілих фашистів. У 6 місцях по Дніпру відбулося форсування Дніпра. І наше  село Військове – звичайне українське село, навіки ввійшло  в історію Великої Вітчизняної війни, бо саме тут відбулося форсування  Дніпра.  Саме звідси почалося звільнення правобережної України від нацистів.

       Ведучий 2.

                                 Над сивим Дніпром,

                                 Де дзвенить далена,

                                 Де хвиля цілує граніт,

                                 У братських могилах застигла війна…

                                 Минуло з тих пір… 72!

Ведучий 1.   

                                 Та все ж,  коли   сонце за обрій сіда,

                                 Й гаряче повітря бринить,

                                 Про битву страшну сповіщає вода

                                 Й загравами хвиля бринить.

Ведучий 2.

                                 Тут бій клекотав, били залпи гармат,

                                 Горіло село за горбом,

                                 У вічність, крізь смерть,

                                 Йшов радянський солдат

                                 І пекло горіло кругом!

                            Пісня  «Ой, Дніпро, Дніпро...» 

Ведучий 1.     Своїм героїзмом, відданістю радянський солдат  вписав своє ім'я  в історію ХХ століття. Тільки за форсування Дніпра в районі сіл Військове – Вовніги  звання Героя Радянського Союзу отримали 85 солдат і офіцерів!  Кожний учасник тих страшних подій виконав наказ: перепливти Дніпро і знищити фашистів. Виконала своє завдання і зв’язківець 35 Гвардійської стрілкової дивізії Смірнова Галина Іванівна. Хто такий зв’язківець на війні? А це коли за плечима 80 кілограмова  катушка  дроту  і ти повзеш, щоб відремонтувати пошкоджену лінію зв’язку! А якщо тобі 17 років  і   ти дівчина? Як це?

Ведучий 2.    До слова запрошується Смірнова Галина Іванівна.

                                               (Виступ)

Ведучий 1.    Дорогою ціною заплатив  солдат за перемогу  при форсуванні Дніпра. За звільнення нашого села близько 20 000 воїнів  навіки залишилося у водах  української річки, в  нашій  землі.

                (Виходить  група хлопців у  військовій формі, перев’язані бинтами, обдертий одяг. Звертаються до присутніх. Протяжний голос.)

                  1             Плескалось багровое знамя,

                                 В атаку мы шли под  горою

                                 Навечно осталось ты с нами

                                 Село Войсковое, село Войсковое.

                2.              О! Как нам хотелось добраться

                                 До улиц твоих, но другое:

                                 Судилось нам в поле остаться

                                 Село Войсковое, село Войсковое.

                3.              Над нами жита колосятся,

                                 Над нами белеют березы,

                                 И нам твои улицы снятся

                                 Село Войсковое, село Войсковое.

               4.               Лежим мы в земле украинской,

                                 Ты стало навек нам родное

                                 С Воронежа,  Харькова,  Минска

                                 Село Войсковое, село Войсковое.

Виходить українка. ( на фоні   її  слів дівчата виходять із запаленими   свічками і стають перед могилою загиблих  воїнів на одне коліно)

      Українка          Чуєш, як серце б’ється,

                                 Як йому хочеться жить!

                                 Зараз солдат проснеться,

                                 Тільки, на жаль, на мить.

                                 Він нам подивиться в очі

                                 Зовсім іще молодий!

                                 Наче сказати хоче:

                                 Я, побратиме,  живий!

                                 Тільки не можу я словом

                                 Свої передати бажання.

                                 Моя тепер рідна мова:

                                 Хвилина мовчання.

                                Хвилина мовчання.

Ведучий 2.   

                                 У тиші урочистій до Пам'яті йдем,

                                 Що в серці відлунює грізно.

                                 У святому мовчанні  над Вічним вогнем

                                 Схиляється ненька  Вкраїна.

Ведучий 1.

                                 Вклонімося тим, хто поліг у бою,

                                 Хто  боронив  землю рідну собою.

                                 Усіх поіменно, хто впав у бою,

                                 Хто відстояв нашу свободу

                                 Згадаємо всіх поіменно.

                                 Серцем згадаєм своїм.

                                 Це потрібно не мертвим,

                                 Це потрібно живим!   

    (учні  виносять гірлянду, кладуть її на могилу загиблих воїнів)

Ведучий 2.   Про події  війни у нашому селі написана пісня, яка стала візитною карткою не тільки нашого села, а й району. Пісню «Район Солонянский, село Войсковое» виконує автор Кавун Анатолій  Васильович.

(  Слова пісні)

                                  Район Солонянский, село Войсковое

                                  На карте войны есть место такое.

                                  Здесь битва была, здесь была переправа

                                  От взрывов снарядов стонал берег правый.

                                  Здесь пулями сшит был земли каждый метр,

                                  Солдаты сражались, форсируя Днепр.

                                  Снаряды рвались, оставляя воронки

                                  И всемьи погиблих несли похоронки.

                                  А адрес обратный размазан слезою:

                                  Район Солонянский, село Войсковое.

                                  Кладем мы цветы на гранитные плиты,

                                  Прошло много лет, но ничто не забыто.

                                  Как сотни других стало место святое:

                                  Район Солонянский, село Войсковое

Ведучий 2.    У нас присутня  Говоруха Віра Кузьмівна, яка є  свідком   тих подій. На початку війни  її  батько  пішов на фронт, матір  розстріляли в Солоному фашисти, менший брат помер у неї на руках. Як їй було все це пережити  у 9 років?  І що вона відчувала, коли з  другого берега  до села,

під вибухами бомб і снарядів, пливли  човни із радянськими солдатами?

Ведучий 1. До слова запрошується Говоруха Віра Кузьмівна.

                                             (Виступ)

Ведучий 2. Дорогі Галина Іванівна, Віра Кузьмівна, а також   Тамара Іванівна, Іван Олександрович, Валентина Іванівна, Леонід Олексійович!

Ви – діти війни. Ваше дитинство зупинилось із першим пострілом  22 червня 1941 року. Пам'ятайте, що ми Вас цінуємо, гордимося вами і завжди прийдемо на допомогу!

Ведучий 1.  Для вас вірш читає учениця 4 класу Місюра Аліна.

                                 Сині весни пройшли, промайнули,

                                 Наче коні промчали літа,

                                 Не помітили ви, не збагнули,

                                 Як настала пора золота.

                                  Не сумуйте, старенькі, не треба,

                                  Не тримайте у серці жалю,

                                  Ми б до ніг прихилили б вам небо,

                                  Щоби легко жилось на землі.

                                  Кажуть, юність живе лиш майбутнім,

                                  Кажуть, зрілість цінує лиш мить,

                                  Тільки старість живе незабутнім,

                                  Тим, чого не вернуть, не спинить.                

                                 ( Вручення  квітів  гостям)

  Ведучий 2.   В цю урочисту мить  звертаюсь до кожного.  Пам'ятай, що ти - громадянин України! Країни, яка вигнала ворога із своєї землі. Пам'ятай, що ти - житель села Військове! Села, в якому кожний клаптик землі политий кров'ю солдата, який захистив твій дім, твою сім'ю від ненависного ворога! Пам'ятай про це!  Пам'ятай, що в тій війні кожна сім'я  втратила самих дорогих людей.

   Виходить   жінка  з маленьким хлопчиком. Звертається до нього.

                                 Мой сын, ты видишь, впереди

                                  Идет солдат.  Слепой.

                                  Медаль и орден на груди,

                                  Один рукав пустой.

                                  Мой сын, ты видишь потому,

                                  Что он в бою ослеп.

                                  Чтоб слышал ты, он глох в дыму,

                                 В огне, в снегу, в земле.

                                 В моей руке твоя рука

                                 Спокойна, мальчик мой.

                                 Отвел от нас удар врага

                                 Солдат своей рукой.

                                 Слепого ты переведи

                                 По камню мостовой.

                                 Безрукого опереди

                                 И дверь ему открой.

                                 Всегда и руки,  и  глаза

                                 Свои ты с  ним дели,

                                 Чтоб мог тебе солдат сказать:

                                 «Спасибо, помогли»

                                 А если будешь ты в бою,

                                 То жизни не жалей

                                 За дом его, его семью,

                                 За жизнь его детей!

Ведучий 1.   Над нами мирне небо! І тільки сьогодні ми розуміємо, яке це щастя жити в мирі!  Жити без війни!

Ведучі   разом:

                                Ми у мирі прагнемо жити,

                                Та про війну не маємо права забути!

                                                                                    В. Пшенічнікова   

                                                                        Керівник музею бойової слави   

                                                                                   Військової СЗОШ   

                                                                             Солонянського району