Хай палає свічка. Хай палає,
Поєднає нас вона в цей час.
Друзів голоси нехай лунають,
Слово й музика нехай єднають нас.

          «За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого 1871 р., народилася Лариса Петрівна Косач. Народилася вона в Новоград-Волинському в інтелігентній родині. Мати – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист, громадський і культурний діяч. Вони багато зробили для розвитку здібностей обдарованої доньки, дбали про її гуманітарну освіту».

          Так розпочали усний журнал, присвячений геніальній поетесі української літератури Лесі Українці, ведучі  Ущаповська  Яна  та Глущенко Назар. Вони ознайомили присутніх із цікавими сторінками життєпису письменниці, її  поезією.  Учні слухали пісні, покладені на слова Лесі Українки, читали напам’ять її поезії. А  очі , що дивилися на кожного з нас із портрета, ніби промовляли: «Ні! Я жива, я вічно буду жити! Я маю в серці те, що не вмирає!..»              
          А  на закінчення усного журналу пролунали слова  М.Бажана: «В історії світової літератури важко знайти таке ім’я, яке дорівнювало б їй талантом, мудрістю, проникливістю, значущістю».  Видатні поети ніколи не полишають нас. З’єднавши своє життя з мріями та стражданнями людей, із їхнім пориванням до волі й щастя, вони крокують великою землею безсмертя. Будуть відходити віки, будуть приходити віки…а вічне увійде у вічність, не так у бронзу чи мармур, як в очі людські, в надії людей, бо допоки живе надія – живий і народ. То ж будемо і ми вчитися терпінню, вірі, любові і надії у нашої неповторної Лесі.