Час народжуватися, час помирати,
Час руйнувати, час будувати,
Час розкидати каміння і час їх збирати,
Час мовчати, час говорити. Сьогодні-
Час- говорити!

          Треба говорити про минуле задля майбутнього: безпам’ятність народжує бездуховність, а вона, як ракова пухлина, роз’їдає тіло і душу нації - перекреслює історію, паплюжить традиції. Ми, як історична нація, повинні зберегти пам’ять про українських хліборобів безвинно убієнних рукотворним голодом. І маємо ми це зробити задля нашого прозріння, розкріпачення суспільної свідомості, зцілення сотень тисяч наших співвітчизників від страшного шоку, заподіяними масовими репресіями, покаятися у такий спосіб за довготривале замовчування злочину.
          Так, сьогодні ми говорили про минуле нашої України. Говорили про голодомори  1921-1923р.р., 1932-1933 р.р., 1946-1947р.р… Не просто говорили, а пом’янули  хоч сьогодні, з непристойним спізненням у кілька довгих десятиліть, тих великомучеників нашої трудової історії, жертв непередбаченого в історії людської цивілізації голодомору. Пом’янули  і будемо  шукати  в собі силу  й відвагу пройти за ними дорогою їхньої хресної путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга…
          На траурному мітингу, який був проведений 27листопада в центрі села зав. сільським клубом Кужіль Т.І., де були присутні учні та працівники школи, ми закликали всіх залучитися  до скорботних заходів 28 листопада 2015 року, зокрема у загальнонаціональній хвилині мовчання о 16.00 та акції „Запали свічку”.