23 жовтня у селі  Військовому  відбувся мітинг, присвячений звільненню  села від нацистських загарбників. Учні, вчителі, жителі села  прийшли   до братської могили, щоб пом'янути  та згадати  тих,  хто  75 років тому  під ворожими  кулями, під вибухи снарядів  та бомб   форсував   Дніпро. 
          Згадати тих, хто переправлявся  через  Дніпро  до правого берега і не знав добереться до нього чи ні! Переправлявся у воді, яка була червона від крові!  Від людської крові!  А ще  від вибухів  вона шуміла, бурлила, перевертаючи плоти, човни.   Ніби ненажерлива, забирала людські тіла, ховаючи їх на самому дні... Чи хто знає   скільки ж їх там?
           А ті, що добралися до   правого  берега,  скільки страхіть  пережили!
          ...Шість разів фашисти відбивали атаки бійців. Не витримавши, оточили їх танками і, не витративши жодного патрону, розчавили...
          Чи можливо це комусь забути?  А якщо забув? Боже, дай тому розуму!  Бо забувши, повертаємося знову  у ... війну.
       Але ні, пам’ятають!  Нещодавно у школу приїздив  гість із Казахстану Блатасов Амангельзи Абдрахманов. Його батько загинув  у Військовому під час  форсування Дніпра. Відвідав могилу батька  із сином, онуком загиблого. Щоб не забув, щоб пам'ятав.
          Пам'ятаємо і ми.  На мітингу знову говорили про  війну, про горе, яке вона несе із собою.  Виступали учні, які  ніколи не забудуть, скільки крові пролилося  на нашій землі  під час Другої  світової війни.   А ще  благали миру для України. Такого простого, доброго миру. Щоб всі були живі, щоб діти ходили до школи.  Щоб  було, як раніше, до війни...  Мирно.

В. Пшенічнікова, керівник гуртка "Нащадки перемоги".